Журналістські розслідування » Розслідування » Ексклюзив » Як не хотіли порушувати кримінальну справу щодо геноциду кримськотатарського народу. Частина 1

ГОЛОВІ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ НАЛИВАЙЧЕНКУ В.О.

З А Я В А

про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину,
передбаченого ч.1 ст. 442 КК України -
геноцид Кримськотатарсього народу та національних груп,
які проживали в Криму в 1944 році,
організованого і вчиненого керівництвом комуністичного тоталітарного режиму в СРСР на чолі зі Сталіним Й.В.
(подається в порядку ст. 214 КПК України)

ШАНОВНИЙ ВАЛЕНТИНЕ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ!

Всеукраїнська громадська організація «СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ» підтримує Ваші та заяви державних, політичних, громадських діячів, істориків, правозахисників про те, що депортація кримських татар у 1944 році - є геноцидом.

Так, 16 травня 2012 року Ви, будучи головою Політради партії «Наша Україна», заявили (цитую): «Насильницька депортація сталінським режимом кримських татар в 1944 році де-юре і де-факто є злочином проти людяності і актом геноциду цілого народу, який призвів до загибелі 46% виселених татар» (Інтернет видання «Українська Правда», 16.05.2012р.).

29 травня 2014 року Ви, вже як голова Служби Безпеки України, під час передачі документів галузевого державного архіву представникам Меджлісу Кримськотатарського народу про депортацію кримських татар в 1944 році підкреслили (цитую): «Служба Безпеки завершує важливий етап роботи і передає кримськотатарському народу документальні свідчення і підтвердження того, як титульна нація Криму постраждала 70 років тому, коли понад 200 тисяч населення були знищенні і переміщенні в наслідок звірячої депортації народу.

Друга складова цинічного злочину, і ми сьогодні оприлюднюємо ці документи, - коли після перемоги над фашизмом герої Кримськотатарського народу, повертаючись з фронтів Другої світової війни, фактично зазнали другого знищення.
Каральні органи тоталітарного режиму почали переслідувати воїнів, які захищали вітчизну, розстрілювали їх або примусово відправляли на спец поселення, насильники розриваючи сім’ї» (Інтернет видання «Українська Правда», 29.05.2014р.).

Нагадаю, що ще 10 грудня 2005 року 4 сесія четвертого Курултаю Кримськотатарського народу прийняла постанову, якою визнала депортацію 18-20 травня 1944 року і наступні десятиліття утримування кримських татар в місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму.

Сесія Курултаю звернулася до Президента України В.Ющенка і Верховної Ради України з проханням офіційного визнання злочинної депортації Кримськотатарського народу, вчиненої радянським режимом, одного із безпрецедентних в історії людства, фактом геноциду і ініціювати від імені України такої ж правової оцінки з боку міжнародної спільноти.

У 2006 році 51-й Конгрес Федерального союзу народів Європи в Балтії підтримав рішення Меджлісу і Курултаю Кримськотатарського народу, їх стремління привернути міжнародну увагу до долі свого народу та до факту вчиненого геноциду.

У резолюції загальнокримського траурного мітингу, який відбувся 18 травня 2009 року, міститься вимога до української влади визнати депортацію кримських татар - геноцидом.

У червні 2009 року (майже 6 років тому!) Президент України В.Ющенко, розглянувши моє депутатське звернення про порушення кримінальної справи за фактом геноциду кримських татар, дав Вам (в той час Ви також були Головою Служби безпеки України) і Генеральному прокурору відповідне доручення і наголосив, що «в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі з Йосипом Сталіним і посадових осіб каральних органів СРСР є ознаки геноциду».

Про це повідомила прес-секретар президента Ірина Ванникова (Інтернет видання «Українська Правда», 02.07.2009 р.).18 травня 2014 року в.о. Президента України О.Турчинов у зверненні до народу зазначив: «70 років тому, на Кримській землі комуністичним режимом було вчинено жорстокий злочин – здійснено масові депортації представників місцевих етносів, яких сталінська влада безпідставно звинуватила у співпраці з гітлерівцями. Застосовуючи принцип колективної відповідальності у продовж кількох травневих днів 1944 року до віддалених регіонів Середньої Азії та Сибіру було примусово переселено близько 200 тисяч кримських татар.

Особливо цинічними стали репресії щодо фронтовиків – героїв війни, орденоносців, завдяки мужності яких здобуто перемогу над нацизмом у Європі. Нелюдські умови переїзду, хвороби та зубожіння у спец поселеннях забрали життя десятків тисяч людей. Ганебна практика депортацій застосовувалася кремлівською владою і до представників інших народів, що населяли Крим: греків, болгар, вірменів, турків, іранців, італійців. Тоталітарний режим робив усе, аби зупинити етнокультурний розвиток вигнанців, знищити їх національну пам'ять, культуру, мову…».

У заяві МЗС України «Щодо відзначення 70-ї річниці депортації кримських народів» від 16 травня 2014 року зазначено: «Депортація кримських татар 18 травня 1944 року, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР, стала найтрагічнішою сторінкою в літописи історії кримськотатарського народу. Поки кримські татари гинули на фронті, їхніх жінок, дітей, немічних літніх людей у товарних вагонах вивозили до Сибіру, Уралу, Середньої Азії.

Майже 200 тисяч кримських татар опинилось у вигнанні без документів, в умовах комендантського режиму, позбавленні права на пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні членів родин.

При переселенні та у важких умовах спец поселень і протягом перших років заслання загинуло до 46 відсотків всього населення. Це був справжній геноцид, вчинений Сталіним проти кримських татар. Українці, як ніхто інший, розуміють біль кримських татар та інших національностей, які були виселенні з Криму…».

У зверненні Асамблеї діаспор світу 17 травня 2014 року депортація кримських народів у 1944 році визнана «антилюдяною акцією», яка була частиною політики, яку комуністична влада в роки війни застосовувала до багатьох народів СРСР. Асамблея висловила сподівання, що «Тільки разом ми доб’ємося визнання священних прав кримських татар».

Президент України П.Порошенко неодноразово жорстко засуджував злочини сталінізму, у тому числі і злочини проти Кримськотатарського народу.

18 вересня 2014 року, виступаючи в Конгресі США, П.Порошенко закликав світ і Америку не мовчати про злочини Сталіна та злочини, які зараз чинить режим В.Путіна проти кримських татар.

Президент України П.Порошенко закликав усіх людей доброї волі перефразувати і вимовити слова американського президента Джона Кеннеді, сказані ним понад 50 років тому: «Я – кримський татарин, і немає нічого, що змусить мене відмовитися від моєї свободи».

П.Порошенко мав на увазі фразу, яка стала культовою: «Я- берлінець», якою Кеннеді завершив свою історичну промову 26 червня 1963 року перед Шенебергською ратушею в тодішньому Західному Берліні. Таким чином американський президент тоді висловив свою солідарність і підтримку західним берлінцям після зведення комуністичним режимом НДР Берлінської стіни.

Радник міністра з питань інформаційної політики Криму Сергій Костинський повідомив, що у травні ц.р. до 71-ї річниці депортації Кримськотатарського народу Міністерство запустить комплексну соціальну кампанію, яка буде називатися 18 травня «Ми всі - Кримські татари».

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, співробітники інституту, які є фахівцями з цієї тематики, оцінюють депортацію кримських татар у 1944 році не тільки як злочин проти людяності, а також як акт геноциду.
Уряд України запланував меморіальні заходи до цієї річниці.

Це добре, що українська влада проводить такі пам’ятні заходи вшанування трагедії Кримськотатарського народу. Проте цього недостатньо для встановлення юридичної справедливості.

Які б заходи не проводились, скільки б разів і хто б не повторював подібних заяв, вони не матимуть юридичного значення, а залишатимуться лише моральними, політичними або історичними оцінками, без будь-яких правових наслідків.

Ситуація, яка склалася з юридичним визнанням депортації кримських татар як актом геноциду (одне з най болючих питань цього народу!), на превеликий жаль, до цього часу не вирішена, а використовується партіями, народними депутатами, урядовими структурами, керівниками держави в суто політичних цілях, що останніми роками стало невід’ємною рисою політичного життя в Україні. В першу чергу - це у безперервній боротьбі за владу.

Використання в політичних цілях трагедій цілих народів: Голодомору-геноциду українців, депортації-геноциду кримських татар, Голокосту-геноциду євреїв – є цинічним, ганебним і неприпустимим суспільно-політичним явищем.

Державна політика щодо цих питань не повинна зазнавати істотних змін у залежності від того, яка політична сила, який президент, який уряд прийшли до влади в результаті чергових чи позачергових виборів. Вона повинна базуватися виключно на верховенстві права, міжнародних нормах та Законі.

В першу чергу, про це повинні не забувати керівники України, державні та політичні діячі і пам’ятати, що владу вони отримали ціною життів Національних героїв «Небесної Сотні» і знаходяться до цього часу при владі, дякуючи синам і донькам України, які захищають Батьківщину від російського агресора на чолі з Путіним в неоголошеній війні, яку Президент України П.Порошенко називає «вітчизняною».

14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію № 772-1 «Про визнання незаконними і злочинними репресивних акцій проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав».

У Декларації, зокрема, зазначено: «Варварським акціями сталінського режиму були виселення в роки Другої світової війни з рідних місць балкарців, інгушів, калмиків, карачаївців, кримських татар (виділено мною – Г.О.), німців, турків-месхетинців, чеченців.
Верховна Рада СРСР беззаперечно засуджує практику насильницького переселення цілих народів як найтяжчий злочин, що суперечить основам міжнародного права…»

Згідно з Законом «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№ 1223-VII від 17 квітня 2014 р.): «Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійсненні проти них…

Україна визнає акти органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації депортованих осіб, насильницькі переселених з місць постійного проживання, та відновлення їхніх прав».

Проте ні Декларація СРСР, ні Закон України не визначають, яким саме злочином є депортація (насильницьке переселення народів).
Види злочинів і їх кваліфікація встановлені Кримінальним Кодексом України, у якому, зокрема передбачений і злочин – геноцид (ст.442).

9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Резолюція № 260, вступила в законну силу 12 січня 1951 року), що встановлює правове (юридичне ) визначення геноциду.

Під геноцидом розуміються наступні діяння, вчинені з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу, як таку:

а) вбивство членів цієї групи;
в) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
г) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі (ст.2 Конвенції).

Саме таке визначення геноциду було підтримане і Міжнародним Кримінальним Судом, рішення про застосування якого було прийнято ООН у 1998 році у зв’язку з війнами на території колишньої Югославії і набуло чинності 1 липня 2002 року.

Кримінальний Кодекс України майже дослівно повторює вище наведене означення геноциду. Його стаття 442: «Геноцид», міститься в розділі ХХ: «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку».

Конвенція (ст.3) також визначає злочини, за які передбачено покарання :

а) геноцид;
в) змова з метою здійснення геноциду;
с) пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду;
d) замах на здійснення геноциду;
е) співучасть у геноциді.

Особи, які вчиняють геноцид або будь яке з перерахованих у ст.3 Конвенції діянь, підлягають покаранню, незалежно від того, чи є вони відповідальними за конституцією правителями, посадовим чи приватними особами.

26 листопада 1968 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» (ратифікована УРСР 25 березня 1969 року).

Конвенцією передбачено, що «ніякі строки давності не застосовуються до наступних злочинів, незалежно від часу їх скоєння: воєнні злочини, злочини проти людства, злочини геноциду.

Геноцид є карним злочином, навіть якщо дії не є порушенням внутрішнього законодавства країни, де були вчинені» (ст.1 Конвенції).

Для встановлення юридичного факту геноциду кримських татар та інших національних груп, депортованих з Криму в 1944 році, необхідно:
- Службі безпеки України розпочати кримінальне впровадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України (геноцид), провести повне і всебічне об’єктивне досудове слідство (підслідність слідчих СБУ –ст.216 КПК України) і справу направити до Суду для розгляду.

- Суд в свою чергу повинен розглянути справу і за результатами її розгляду винести рішення чи є депортація кримських татар злочином – геноцидом і встановити тих, хто вчинив цей злочин.

Це повинно бути зроблено за аналогією розслідування СБУ кримінальної справи № 1-33/2010 (слідчий № 475), порушеної за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933рр. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України та постанови Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 року, який визнав Голодомор Українського народу геноцидом, а організаторами вчинення цього злочину - Сталіна Й.В.,Молотова В.М., Кагановича Л.М., Постишева П.П., Косіора С.В., Чубаря В.Я., Хатаєвича М.М.

Лише після цього депортація Кримськотатарського народу та національних меншин з Кримської Автономної РСР у 1944 році буде вважатись доказаним злочином – геноцидом.

Нагадаю, що майже шість років тому (!), будучи народним депутатом України і членом Парламентської Асамблеї Ради Європи, я офіційно ініціював питання перед Президентом України В.Ющенком і Вами як Головою СБУ про юридичне визнання депортації кримських татар народу та інших народів (національних груп), які проживали в Криму у 1944 році, актом геноциду.

У травні 2009 року, під час проведення пам'ятних заходів до 65-річниці депортації кримських татар, Служба безпеки України відкрила архівні документи про масові насильницькі виселення Кримськотатарського народу у 1944 році.

20 травня 2009 року Ви повідомили засобам масової інформації (цитую): «На основі розсекречених документів слідчими будуть проведені роботи з тим, аби вийти на притягнення до правової відповідальності всіх тих, хто стояв за цим злочином депортації і його здійснював» (Інтернет видання «Українська Правда», 20 травня 2009 р.).

Мною були вивчені архівні матеріали, наукові дослідження істориків, висновки правознавців і експертних комісій, свідчення очевидців депортації кримських татар, а також публікації у ЗМІ на цю тематику.

Зроблений аналіз дав мені (як колишньому слідчому і кандидату юридичних наук) підстави зробити однозначний висновок: факт незаконних насильницьких масових виселень (депортацій) Кримськотатарського народу та інших народів (національних груп) з Криму у 1944 році є встановленим, а в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В. і посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид).

На підставі цього 18 червня 2009 року (!) я направив Президенту України В.Ющенку і Вам як голові СБУ депутатське звернення «Про порушення кримінальної справи за фактом масових насильницьких виселень (депортацій) у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, як геноциду цих народів, тобто злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України та дачі правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В.» (копії звернень додаються).

Разом зі зверненнями були направлені і матеріали, що підтверджують факт вчинення геноциду.

У зверненні я просив Президента України В. Ющенка дати доручення СБУ відповідно до ст.97 КПК України порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України.

Таке ж прохання викладене і у зверненні, направлене Вам в порядку ст. 94,95 КПК як повідомлення про злочин.

2 липня 2009 року на брифінгу прес-секретар президента Ірина Ванникова повідомила (цитую): «Глава держави вважає, що факт незаконних насильницьких масових виселень Кримськотатарського народу з Криму у 1944 є незаперечним.

Також встановлено факт депортації інших народів, які проживали в Криму, а саме: вірмен, греків, болгар та інших. Президент переконаний що в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі з Сталіним є ознаки геноциду.

Президент дав доручення Генеральному прокурору О.Медведьку і голові СБУ В.Наливайченку розглянути питання про порушення кримінальної справи за фактом незаконних виселень у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали на території Криму».
І.Ванникова також підкреслила: «Віктор Ющенко висловлює переконання, що за результатами досудового слідства буде надана правова оцінка діям посадових осіб, винних у незаконних насильницьких виселеннях зазначених народів» (Інтернет видання «Українська Правда», 02.07.2009 р.).

Глава Секретаріату Президента України В.Ульянченко у відповіді на моє звернення повідомила: «За дорученням Президента України повідомляємо, що Ваше звернення стосовно депортації у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, розглянуто Главою Держави. За результатами розгляду Генеральному прокурору України та Голові Службі безпеки України запропоновано відповідно до компетенції вжити необхідних заходів реагування з порушеного питання та повідомити Вас про результати» (копія листа В.Ульянченко № 02-02/1946 від 23 липня 2009 р. додається).

Ви у своїй відповіді зазначили, що Службою безпеки розглянуто моє звернення від 18 червня 2009 року і повідомили наступне (цитую) :
«На виконання доручення Президента України Служба безпеки України у взаємодії з Генеральною прокуратурою проводить збір матеріалів, які стосуються незаконних виселень у 1944 році Кримськотатарського народу та інших народів, які проживали на території Криму.

З цією метою нами спільно із Генеральною прокуратурою створено робочу групу, співробітники якої вивчають документи про злочини тоталітарного режиму у 1944 році, встановлюють та опитують свідків.

За результатами проведеної перевірки буде прийнято відповідне правове рішення згідно з чинним законодавством» (копія Вашого листа № 6/0-6/2 від 6 липня 2009 р. додається).

Окрім того, 3 липня 2009 року Ви заявили журналістам: «За доручення Президента В.Ющенка СБУ проводить дослідчу перевірку фактів незаконного виселення кримських татар та інших народів, які проживали на території Криму.

Наприкінці червня керівництву Кримськотатарського Меджлісу були передані всі секретні документи, що стосуються депортації..» (Інтернет видання «Українська Правда», 03.07.2009 р.).

Генеральний прокурор України В.Пшонка повідомив: «Ваше звернення, яке надійшло від Президента України Ющенка В.А. щодо перевірки обставин масових виселень (депортацій) у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, та надання правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В., розглянуто.

З урахуванням вимог ч.3 ст. 112 КПК України щодо підслідності злочину, передбаченого с.442 (геноцид) КК України, виключно за слідчими органів СБ України, звернення для організації подальшої перевірки та прийняття відповідного процесуального рішення в порядку ст.97 КПК України за фактом депортації в 1944 році кримських татар та інших народів з Криму направлено до Служби безпеки України.

Крім того, у прокуратури Автономної Республіки Крим витребувано матеріали щодо розгляду та прийняття рішень протягом 1991-2009 років за заявами та повідомленнями про злочин, пов’язані з депортацією з Криму кримськотатарського та інших народів…».

Нагадаю, що тижнем раніше, до направлення В.Ющенку і Вам своїх депутатських звернень, 11 червня 2009 року до Вас також звернувся народний депутат України Мустафа Джемілєв із зверненням «Щодо організації заходів підрозділами Служби безпеки України для повного та всебічного вивчення документів, свідчень тощо з метою надання правової оцінки злочину масового виселення (депортації) Кримськотатарського народу у 1944 році, як факту геноциду Кримськотатарського народу, притягненню винних в організації депортації до відповідальності, а також, у наступних політико-правових діях, що унеможливлять спекулювання та підбурювання у питанні історичних оцінок злочинних дій радянського більшовицького режиму, пов’язаних з депортацією»(копія звернення М.Джемілєва №05/06 від 11.06 2009р. додається).

У зверненні М.Джемілєв, зокрема зазначив:

«Вірю у Вашу особисту зацікавленість у відновленні історичної правди і справедливості та мирного майбутнього нашої країни… Бажаю Вам успіхів».

Є пророчі слова: «ПРАВДА ВЕДЕ ДО МИРУ, БРЕХНЯ – ДО ВІЙНИ…»

Звертаю Вашу увагу також на такі слова у зверненні М.Джемілєва:«…Виходячи із сучасного досвіду народних депутатів, СБУ, Інституту національної пам’яті в організації чітких правових дій у питанні геноциду Українського народу – Голодомору, хочу просити розглянути нашу пропозицію щодо організації спільно із згаданими інституціями, а також органами національного самоврядування Кримськотатарського народу попередніх заходів пошуково-правового характеру з метою наступного порушення кримінальної справи за фактом депортації 1944 року, як геноциду Кримськотатарського народу».

Чому М.Джемілєв акцентував увагу на цих (підкреслених мною) словах?

Поясню. Під час весняної 2008 року (14-18 квітня) сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи Бюро Асамблеї підтримало запропоновану представниками української делегації (О.Герасим’юк, Г.Омельченком, О.Білозір, М.Джемілєвим) ініціативу розглянути тему Голодомору в Україні 1932-1933 років, які просили ПАРЄ визнати Голодомор – геноцидом Українського народу.
26 червня 2008 року Комітет з політичних питань ПАРЄ затвердив доповідача по темі голодомору в Україні 1932-1933 років.

10 квітня 2009 року я направив Президенту України В.Ющенку і заступнику Генерального прокурора України М.Голомші звернення з проханням порушити кримінальну справу за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу, тобто злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України і створити слідчу групу з слідчих Генеральної прокуратури та Служби безпеки України для проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи (копії звернень додаються ).

17 квітня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений і направлений Генеральному Прокурору України О.Медведько мій депутатський запит «Про порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу, тобто злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України» (копія додається ).

Про свою ініціативу щодо юридичного визнання Голодомору актом геноциду Українського народу я проінформував Парламентську Асамблею Ради Європи і Комітет ПАРЄ з політичних питань (членом якого я був на той час) під час чергової сесії, яка проходила 27-30 квітня 2009 року у Страсбурзі (Франція).

Народний депутат України М. Джемілєв також був членом ПАРЄ, активно підтримував мою ініціативу та консультувався з юридичних питань щодо депортації Кримських татар.

21 травня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений і направлений Генеральному Прокурору України О.Медведьку мій повторний депутатський запит «Про недопустиме зволікання Генеральною Прокуратору України питання щодо порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні, як геноциду Українського народу, тобто злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України» (копія додається ).

В цей же день (21 травня 2009р.) я особисто доставив у Службу Безпеки України на Ваше ім’я депутатське звернення (як повідомлення про злочин в порядку ст.94,95 КПК України) «Про порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні, як геноциду Українського народу» (копія додається ).

На моє депутатське звернення Ви повідомили: « Шановний Григорій Омелянович! Службою безпеки розглянуто Ваше депутатське звернення від 21 травня 2009 року і повідомляється таке. 22 травня п.р. СБ України порушено кримінальну справу за фактом геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1ст. 442 КК України. За результатами повного і об’єктивного дослідження обставин справи буде надано правову оцінку».

Разом з Вашою відповіддю зі Служби безпеки надійшла копія постанови про порушення 22 травня 2009 року кримінальної справи № 475, винесеної начальником 1 відділу 1 Управління ГСУ СБ України. В постанові, зокрема зазначено:

«Службою безпеки України здійснено перевірку звернень народних депутатів України Омельченка Г.О.,Черноволенка О.В., голови асоціації дослідників голодоморів в Україні Лук’яненка Л.Г., голови товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Круцика Р.М., голови Українського інституту національної пам’яті Юхновського І.Р., а також заяв громадян України… про порушення кримінальної справи за фактом вбивства голодом у 1932-1933 роках більше 3,4 мільйона громадян України… Враховуючи вище викладене, наявність приводів та підстав для порушення кримінальної справи – заяв і повідомлень про злочин, а також достатніх даних, що містяться у матеріалах перевірки, які вказують на те, що у діях вищого керівництва партійних і радянських органів влади СРСР та УРСР є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 с. 442 КК України, керуючись вимогами ст.ст… 94,95,97,98, 112… КПК України постановив: 1. Порушити кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1с.442 КК України. 2.Кримінальну справу прийняти до свого провадження, зареєструвати за № 475 та негайно приступити до її розслідування. 3.Копію постанови направити генеральному прокурору України».

Заступник Генерального Прокурора України М.Голомша у своїй відповіді на мій депутатський запит від 17 квітня 2009 року повідомив, що «… запит розглянутий і разом з матеріалами до нього направлений у порядку ст.112 КПК України за підслідністю СБ України. За результатами перевірки СБУ 22 травня 2009 року порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні 1932-1933рр. за ч.1 ст. 442 КК України» .

25 грудня 2009 року в ході розслідування зазначеної справи Головним слідчим управлінням СБУ під керівництвом генерал-майора юстиції Вовка В.В. було порушено кримінальну справу щодо Сталіна Й.В., Молотова В.М, Кагановича Л.М., Постишева П.П., Косіора С.В., Чубаря В.Я. і Хатаєвича М.М. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 с. 442 КК України (геноцид).

Інформація про порушення кримінальної справи була поширена у ЗМІ і викликала великий громадський резонанс та була масово підтримана українськими патріотичними громадськими організаціями, політичними партіями і українцями.

Про те, окремі керівники депутатських фракцій у Верховні Раді України В.Янукович (партія Регіонів), П.Симоненко (партія КПУ) та деякі народні депутати (наприклад, О.Фельдман – президент Українського єврейського комітету) виступили безпідставними та огульними критичними заявами і нападками на Службу Безпеки України, у тому числі і на Вас, за порушення кримінальної справи.

Я передав М. Джемілєву копії своїх депутатських звернень, запитів та відповідей на них для підготовки звернення щодо депортації Кримськотатарського народу в 1944 році, яке він направив Вам 11 червня 2009 року.

Як видно зі змісту депутатського звернення М.Джемілєва, він просив Вас розглянути питання про порушення кримінальної справи про геноцид кримських татар за аналогією порушення 22 травня 2009 року кримінальної справи за фактом геноциду - Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

***
Повернемось до мого депутатського звернення від 18 червня 2009 року щодо порушення кримінальної справи за фактом геноциду Кримськотатарського народу.

Отримавши це звернення (яке було подане на Ваше ім’я як повідомлення про злочин в порядку ст. 94,95 КПК України), Служба безпеки України зобов’язана була відповідно до вимог ст. 97 КПК України впродовж 3-х, а в разі необхідності дослідчої перевірки - до 10- ти днів прийняти одне із двох процесуальних рішень:

- винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи або
- винести постанову про порушення кримінальної справи.

Проте, грубо порушуючи вимоги зазначеної статті, Служба безпеки України цього не зробила.

У зв’язку з цим, 16 липня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений на Ваше ім’я мій депутатський запит (аналогічного змісту депутатського звернення від 18 червня 2009 року) щодо порушення кримінальної справи за фактом геноциду Кримськотатарського народу та інших народів, які проживали в Криму і були депортовані в 1944 році та встановлення осіб які, вчинили цей злочин.
Про результати розгляду мого запиту Ви надали відповідь голові Верховної Ради України В.Литвину (цитую):

«Службою безпеки розглянуто депутатський запит народного депутата України Омельченка Г.О., оголошений на засіданні Верховної Ради України від 16 липня п.р., надісланий Вашим листом від 16.07.2009 року № 11/10-934, та повідомляємо таке.

На виконання доручення Президента України нами у взаємодії з прокуратурою АР Крим продовжується збір матеріалів, які стосуються масових виселень у 1944 році Кримськотатарського та інших народів з території Криму.

Нами вивчено більше 250 архівних справ фонду секретного діловодства, відшукано понад 60 документів, які підлягають розсекреченню та подальшому опрацьованою, оброблено понад 20 тисяч карток на репресованих осіб в АР Крим.

Правова оцінка буде надана за результатами проведеної роботи».
Аналогічного змісту відповіді на мій запит я отримав від заступника Голови Служби безпеки України М.Герасименка. Це були відписки, якими Ви в черговий раз засвідчили своє небажання порушувати кримінальну справу щодо геноциду Кримськотатарського народу, грубо порушуючи вимоги ст. 97 КПК України.

З часу отримання зазначених відповідей Ви залишались на посаді Голови СБУ ще понад півроку - до 11 березня 2010 року.
Проте, Служба безпеки України, грубо порушуючи вимоги кримінально-процесуального законодавства, так і не спромоглася (чи не забажала?) порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України (геноцид).

Виникає запитання: чому при наявності приводів і підстав до порушення кримінальної справи та достатніх доказів, які були Вам надані, та встановлені СБУ за час дослідчої перевірки, а також Ваших публічних заяв, очолювана Вами Служба, грубо порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України, КПК України, Конвенції «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», Конвенції «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», не порушила у встановлені законом строки кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України, не провела повного, всебічного, об’єктивного досудового слідства і не направила справи до Суду для розгляду ?!

Думаю, що відповідь на поставлене запитання лежить не в юридичній, а в політичній площині. Ви керувались не Законом і Міжнародними нормами права, а, скоріше за все, якоюсь доцільністю, а можливо, і особистою зацікавленістю та позицією керівництва Росії, яке категорично виступає проти визнання депортації кримських татар актом геноциду.

(Продовження - у частині 2).