Відкритий лист Володимира Ларцева Президенту Януковичу про "беспредел" у Фонді держмайна, Мінюсті, Генпрокуратурі (оновлено)

Відкритий лист Президенту України від громадянина Ларцева Володимира Сергійовича щодо корупційних дій працівників органів прокуратури та колапсу правової системи України у цілому

Шановний Вікторе Федоровичу!

Я змушений звернутися до Вас з приводу небажання, а можливо, і прояву корупційних дій Генеральної прокуратури щодо дотримання чинного законодавства України, виконання рішення суду, постанови Державної виконавчої служби та захисту, відповідно до ст.121 Конституції, України моїх прав і свобод як громадянина України.

З 5.05.2006 р. я працював заступником директора Департаменту законодавчо-аналітичного забезпечення реформування власності Фонду державного майна України. 22 квітня 2009 року в Інтернет-виданні «Обозреватель» вийшла моя стаття «Тайна багатства Леді Ю», у якій я критично оцінив опубліковану тодішнім прем'єр-міністром Юлією Тимошенко декларацію про її доходи за 2008 рік (Обозреватель).

23 квітня 2009 року я був незаконно, шляхом підробки наказів звільнений з посади заступника директора департаменту Фонду державного майна України.

Проте я не змирився з чиновницьким свавіллям Дмитра Парфененко, що виконував тоді обов'язки голови Фонду держмайна, і подав позов до суду. Після 20 місяців розгляду мого позову у 2-х інстанціях постановою Київського апеляційного адміністративного суду України від 03.03.2011 по справі №2а-10223/09/2670 мене було поновлено на посаді заступника директора Департаменту Фонду державного майна України (далі - Фонд), а також було вирішено стягнути з Фонду на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 129214 гривень (ксерокопія додається).

4 березня поточного року я прийшов з відповідною Постановою до адміністрації центрального апарату Фонду держмайна на вул. Кутузова 18/9. Однак там, не дивлячись на те, що вирішення колегії Апеляційного адміністративного суду підлягає негайному виконанню, не лише відмовилися реєструвати принесені ним документи, але і заборонили охороні пускати мене до Фонду. Всі спроби потрапити з цього приводу на прийом до нинішнього голови ФДМУ Олександра Рябченка виявилися безуспішними.

Добросовісно прочекавши 10 днів після відсилання поштою Постанови суду і не отримавши відповіді, я вимушений був почати пікетування входу до будівлі Фонду держмайна України на Кутузова 18/9. Оскільки ще через 15 днів ситуація зі мною не вирішалася, я розпочав голодовку.

Проте Фонд відразу відмовився виконувати Постанову КААСУ від 03.03.2011 і оскаржив її 10.03.2011 у Вищому адміністративному суді України. На підставі моєї заяви головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г.І. прийняв 18.03.2011 Постанову про відкриття виконавчого провадження за № 25278160 (додається).

Моє голодування тривало до 12 квітня 2011 року. Цього дня водій заступника голови приватизаційного відомства Міронюка І.Н. напав на мене прямо в холі будівлі центрального апарату Фонду на вул. Кутузова 18/9 і наніс тілесні ушкодження середньої важкості. Йому не сподобалося, що я запитав у його шефа, чому керівництво ФДМУ не лише не виконує вирішення Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2011 року, але вже сорок днів не дає офіційної відповіді, чому це відбувається. Напад на мене був зафіксований відеокамерами зовнішнього і внутрішнього спостереження Фонду держмайна.

Під час розгляду матеріалів (а це було проведено міліцією) з'ясувалося: Валерій Федоренко, що наніс мені тілесні ушкодження, не був працівником Фонду. До інциденту зі мною високопоставлений чиновник Ігор Міронюк практично з моменту призначення заступником голови ФДМУ користувався машиною марки Мерседес страхової компанії «Велта». Водій - Валерій Федоренко. "Велта" належить олігархові другого ешелону Андрію Деркачу. Міронюк і Деркач - однокашники по Харківському вищому військовому командному училищу ракетних військ. Тобто фактично Міронюк, користуючись безкоштовно машиною фірми відомого бізнесмена, зацікавленого в приватизації для себе ряду об'єктів, що продаються Фондом держмайна, вчинив корупційне діяння.

Оскільки в результаті нападу на мене 12 квітня приватного водія заступника голови ФДМУ Ігоря Міронюка (до речі, пан Міронюк відповідає за юридичний департамент Фонду) у мене був розірваний задній м'яз стегна правої ноги, я вимушений був припинити голодовку. 30 квітня мені в Жовтневій лікарні Києва зробили операцію по зшиванню м'яза. До 13 травня я пробув в лікарні на стаціонарі. У перебігу 3-х місяців я проходив курс різних процедур післяопераційної реабілітації. Загальна сума моїх витрат на лікування склала близько 20 тисяч гривень.

Не дивлячись на подану мною заяву в міліцію з приводу хуліганського нападу на мене 12 квітня (№3497), нанесення мені серйозних тілесних ушкоджень (за результатами експертизи медичних документів) і порушення мого конституційного права на громадський протест, Печерське РУВС м. Києва відмовило мені у порушенні кримінальної справи проти водія Ігоря Міронюка Валерія Федоренка (лист додається). З цього приводу я вимушений був написати заяву в міську прокуратуру, однак відповіді не отримав.

На запити народних депутатів Григорія Омельченка, Петра Симоненка і Михайла Чечетова до Олесандра Рябченка, що були офіційно надіслані голові ФДМУ, про причини невиконання ним постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011, Фонд держмайна відповів народним депутатам формальними відписками.

Виконавче впровадження, розпочате за моєю заявою 18 квітня Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ДДВСМЮУ) проти голови Фонду Олександра Рябченка, щодо відмови виконати рішення Київського апеляційного адміністративного суду про моє відновлення на роботі, нічого не дало. І це не дивно. Адже заступник голови Фонду Ігор Міронюк, який керує роботою юридичного департаменту ФДМУ, і начальник відділу примусового виконання вирішень ДДВСМЮУ Ігор Міронюк є троюрідними родичами. Тому виконавча служба відразу вибрала тактику затягування справи щодо відновлення мене на роботі у Фонді.

Після формального накладення державним виконавцем Геннадієм Мазуром двох штрафів на приватизаційне відомство, ігноруванням їх керівництвом Фондом держмайна, ДДВСМЮУ 24 травня направив в Генеральну прокуратуру подання про притягнення посадових осіб ФДМУ до кримінальної відповідальності, а сам, не чекаючи відповіді з Генпрокуратури, наказом по Департаменту закрив своє виконавче провадження у моїй справі (додається).

Особливо вражає, що це відбулося після набрання чинності 9 березня 2011 року у дію Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» і деякі інші законодавчі акти України відносно вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» N 2677-VI від 04.11.2010 р., який, як неодноразово публічно заявляли високопоставлені представники уряду і Міністерства юстиції, посилив кримінальну і матеріальну відповідальність за невиконання вимог державних виконавців.

9 червня я одержав лист з Генеральної прокуратури (№ 05/2/3-13671-11 від 03.06.2011, додається), в якому заступник начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконання судових рішень М. Банчук фактично без будь якої правової аргументації відмовив мені у відкритті кримінальної справи проти Олександра Рябченка. При цьому він звалив всю провину за невиконання постанови суду від 03.03 2011 про моє відновлення у Фонді на державного виконавця Геннадія Мазура. Коло, як мовиться, замкнулося.

Тому я вимушений був написати скаргу Генеральному прокуророві на його підлеглого М. Банчука (додається). Я отримав відповідь Генеральної прокуратури за підписом начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконані судових рішень О. Кучера. У листі йдеться про те,, що оскільки «вжиті виконавцем заходи, передбачені законодавством про виконавче провадження, були неповними, подання листом від 01.06.2011 було повернуто до держаної виконавчої служби України для опрацювання» (листи ГПУ № 05/2/3–13671-11 від 01.06.2011 та від 20.07.2011, додаються).

Проте вже листом від 25.07.2011 за підписом старшого прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень О.Забелюка Генеральна прокуратура мені повідомила, що винесено постанову від 22.07.2011 про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом невиконання службовими особами ФДМУ постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст.. 382 КК України ((№ 05/2/3–13671-11 від 25.07.2011, додається).

Однак вже 15.08.2011 мені зателефонував прокурор відділу представництва при виконанні судових рішень Олександр Селіщев та повідомив, що начальник його відділу Циган Юрій Володимирович скасував постанову Генеральної прокуратури від 22.07.2011 та планує порушити проти голови ФДМУ Олександра Рябченка кримінальну справу з мого питання. І тому він запросив мене до прокуратури для надання додаткових письмових пояснень. Я це зробив. Більш того, я допоміг О. Селіщеву дістати ряд наказів ФДМУ, які свідчать, що саме О.Рябченко несе персональну відповідальність за невиконання рішення КААСУ від 03.03.2011.

Проте листом від 09.09.2011 мене було повідомлено, що 08.09.2011 Генеральна прокуратура знову відмовила у порушенні кримінальної справі на підставі того ж п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину, передбаченого ст.. 382 КК України (№ 05/2/3–13671-11 від 09.09.2011, додається).

У всьому цьому цирку, влаштованому Департаментом державної виконавчої служби і Генеральною прокуратурою, більш всього приголомшує наступне:

1) В жодному зі своїх документів вони не назвали прізвища посадових осіб ФДМУ, винних у невиконанні рішення суду.

2) Штучне притягнення працівниками Генеральної прокуратури для виправдання своїх 3-х (!) відмов у порушенні кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК. Дана норма цього не передбачає (текст ст. 6 КПК додається).

3) Безпардонне порушення встановлених законом термінів для виконання необхідних процесуальних дій і співробітниками ДДІСМЮУ, і Генеральної прокуратури.

Під час спілкування зі мною прокурор О.Селіщев цинічно зізнався, що остаточне рішення про порушення кримінальної справи за фактом невиконання службовими особами ФДМУ постанови Київського апеляційного адміністративного суду щодо поновлення мене на посаді залежить не від нього, а від політичних розкладів та вказівок начальства.

Усе це, з одного боку обурює мене, а з іншого закономірно наштовхує на думки про заангажованість та корумпованість співробітників Генеральної прокуратури М. Банчука, О. Забелюка, О. Селіщева.Вищий адміністративний суд України, який на підставі поданої Фондом держмайна касаційної скарги відкрив 7 квітня касаційне впровадження у моїй справі, надіслав мені про це Ухвалу за підписом судді-доповідача Амєліна (лист від 18.04.2011). Проте у процесі спілкування щодо моєї справі з державним виконавцем Мазуром Г.І. я дізнався від нього, що Фонд надіслав до установи юстиції ще одну Ухвалу судді Амєліна С.Є. від 03.03.2011, якою він зупиняв виконання постанови КААСУ від 03.03.2011 в частині стягнення з Фонду на мою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 129214 грн. до закінчення касаційного провадження (ксерокопія додається).

Тоді я звернувся з листом з цього приводу до голови Вищого адміністративного суду Пасенюка О.М. з наступними запитаннями:

1) Якщо насправді суддя Амєлін С.Є. прийняв 03.03.2011 дві окремі Ухвали, то чому мені не надіслали Ухвалу, яку мені передав державний виконавець Мазур Г.І.?

2) На якій підставі суддя Амєлін С.Є. прийняв другу Ухвалу від 03.03.2011, якщо у касаційній скарзі Фонду від 10.03.2011 за № 10-25-3187 не вказано прохання про призупинення виплати мені грошей?

Однак у свої відповіді, яка підписана заступником голови ВАСУ Цурканом М.І. та була надіслана мені листом від 22.07.2011 (№ П-4915), ці питання залишилися без відповіді (ксерокопія додається).

Тому я вважаю, що друга Ухвала ВАСУ з’явилася наче навздогін, на окреме прохання заступника голови Фонду державного майна України Ігоря Миронюка, відповідального за діяльність юридичного департаменту ФДМУ, що у цьому випадку спрацювало телефонне право і корупційні зв’язки.

Крім того, Вищий адміністративний суд України, порушуючи закон, ось вже більше шести місяців не призначає дату засідання (згідно з Кодексом адміністративного судочинства по трудових спорах справи повинні розглядатися протягом двох місяців).

До речі, в абсолютно аналогічній ситуації, виявився мїй колега по Фонду Валерій Марчевський. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року він був поновлений на посаді начальника Ровенського регіонального відділення Фонду держмайна України.

Проте Фонд також відразу відмовився виконувати Постанову ЛААСУ від 03.03.2011 і оскаржив її у Вищому адміністративному суді України. На підставі його заяви головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Г.І. прийняв 18.03.2011 Постанову про відкриття виконавчого провадження.

Однак Фонд держмайна подав позов в Окружний Адміністративний суд Києва з вимогою заборонити провадження Департаментом державної виконавчої служби (!) щодо рішення Львівського адміністративного апеляційного суду від 28.02.2011. Хоча згідно з законом оскаржувати цю Постанову ЛААСУ Фонд повинен був у Львові. Суддя Келеберда В.І. Окружного адміністративного суду Києва В.І. задовольнив позов ФДМУ.

Декілька спроб В. Марчевського ознайомитися з матеріалами термінового розгляду позову Фонду державного майна до Департаменту виконавчого впровадження виявились марними. Голова Окружного адміністративного суду Києва Петро Вовк категорично відхилив усі його письмові прохання.

Але дивує в цій ситуації не лише зроблений головним юристом Фонду Міронюком маневр по блокуванню дій Державної виконавчої служби через придворний столичний Окружний адміністративний суд, але і швидкість, з якою той розглянув позов ФДМУ. На відміну від Марчевського В.Г., і автора цього листа, яким довелося чекати по шість місяців, доки відповідні адміністративні суди розглянули наші справи, Міронюк зміг «пробити» потрібне йому рішення всього за півтора місяці. Для нього це було зовсім не тяжко, оскільки керівником апарату Київського Окружного адміністративного суду є його близький родич Міронюк Дмитро Миколайович. Корупція тут на видноті.

Тому не дивно, що декілька спроб В. Марчевського ознайомитися з матеріалами термінового розгляду позову Фонду державного майна до Департаменту виконавчого впровадження виявились марними. Голова Окружного Адміністративного суду Києва Павло Вовк категорично відхилив усі його письмові прохання.

Валерій Марчевський не змирився з цим та подав скаргу до прокуратури Печерського району м. Києва. 23 вересня він отримав лист за підписом заступника прокурора Печерського району Сказко І.Р., у якому він стверджував, що суддя Келеберда В.І. усе зробив згідно із законом. Здивував В. Марчевського той факт, що лист Сказко І.Р. був датований 25.08.2011, а відісланий лише 20.09.2011. Тобто, як вважає В. Марчевський, заступник прокурора Печерського району протягом майже місяця «консультувався» з суддею Келеберда В.І. заради особистого інтересу. Щодо цього Марчевський подав скаргу на ім’я Генерального прокурора.

Пройшовши, на відміну від мене, вже два кола всіх інстанцій адміністративних судів (у тому числі і Вищий адміністративній суд), і не домігшись відновлення у Фонді, Марчевський також отримав відмову Генеральної прокуратури про порушення кримінальних справ проти О. Рябченка та його заступника І. Миронюка.

Усе вищесказане свідчить, що для державних чиновників рівня міністра закони не існують. Що нашими правоохоронними органами «рухають» не їхні функціональні обов'язки, а хабарі і корупція. Що Генеральна прокуратура з органу, який покликаний захищати права і свободи пересічних громадян, перетворилася в «комітет із захисту інтересів високопосадовців і олігархів».

У ситуації, що склалася, із-за громадянського безсилля, на знак протесту проти паралічу правової системи я не бачу жодного іншого виходу як... влаштувати акт самоспалення. Як відомо, подібний вчинок торговця з Тунісу, викликав не лише у цій країні, але і у всьому арабському світі відомі революційні події.

Але я сподіваюся, що Ваше особисте втручання допоможе мені добитися законності і справедливості у виконанні постанови Київського апеляційного адміністративного суду Україні від 03.03.2011 по справі №2а-10223/09/2670 щодо поновлення мене на посаді заступника директора Департаменту Фонду державного майна Україні, а також стягнення з Фонду на мою користь за час вимушеного прогулу 129214 гривень. Це убереже мене від шаленого вчинку.

Сподіваюся, що я отримаю від Вас відповідь у встановлені законами терміни.

03 жовтня 2011 р.

ВІД РЕДАКЦІЇ.

З Кримінального кодексу України

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, - караються штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З КПК України

Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі (КПК України)
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

(Пункт 3 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )

4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб;

5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;

7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);

8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

(Частину другу статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 — 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов’язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.