Журналістські розслідування » Суспільство » Україна в постатях

Саме він пережив скрутні часи гіперінфляції дев'яностих та наполегливою працею вивів країну на шлях економічного та демократичного розвитку. Саме найкращі представники Українського народу протягом двадцяти років гідно здіймають над світом Державний національний прапор, демонструючи цим, що Україна - самостійна, незалежна держава з тисячолітніми традиціями, історією, солідними досягненнями та великим майбутнім. У цьому контексті доречно згадати слова видатного українського поета Павла Тичини: "Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була".

Автор Акта про незалежність України і народний депутат чотирьох скликань особливих рекомендацій не потребує. Ще 1961 року Лук'яненка за "антирадянську пропаганду" засудили до розстрілу й тільки через три дні суд змінив вирок на 15 років в'язниці і таборів. А вже у 1977-му Лук'яненка засудили знову, і звільнили лише через 10 років.

На зорі незалежності Левко Лук'яненко був одним зі старійшин визвольного руху, тому сьогодні він - свідок і творець нашої спільної історії. До речі, незалежність України проголосили саме у його день народження (24 серпня).

- Цей документ виник так. 23 серпня 1991 року демократи вперше після "путчу" зібралися на збори у стінах Верховної Ради, - згадує Левко Лук'яненко. - У цих умовах члени Народної ради пропонували скористатися можливістю й провести через парламент гарні патріотичні законопроекти. Я встав і сказав, що треба вирішити найголовніше національне питання - проголосити Україну незалежною державою, тому що зараз саме та історично слушна мить, втратити яку було б великим гріхом. Усі погодилися... Тоді, здається, Дмитро Павличко говорить: нехай краще Левко напише документ про це. Я погодився. Це було десь о пів на одинадцяту ранку. Народна рада дала час до 12-ї. Я встав і сказав: о дванадцятій годині прийду сюди із проектом. Піднявся й Сандуляку (Леонтій Сандуляк, у 1991 році - депутат Верховної Ради СРСР. - Ред.) кажу: пішли, удвох посидимо... Ми пішли в ліве крило від вулиці Грушевського. Я запропонував писати якомога коротший текст, щоб уникнути дискусій і ухвалити документ того ж дня. Сандуляк погодився. Дістав зошит і почав писати. У мене й зараз є цей зошит...

В'ячеслав Чорновіл став одним із засновників національно-визвольного руху шестидесятників в Україні. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді. Став членом Української Гельсінської групи, за участь у якій, а також за опозиційні виступи був знову арештований у 1980-му. 120 днів голодував, а на суді звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації обвинувачень і закликав суд не брати участь у змові. Вирок - п'ять років позбавлення волі. Однак у 1983 р. за протестом прокурора Якутії був позбавлений права в'їзду в Україну.

У 1985 р. повернувся на Батьківщину й повів активну політичну діяльність. Він був серед засновників Народного Руху України. У 1992-му став співголовою, а згодом очолив це громадське об'єднання, яке наступного року було реорганізоване в політичну партію. 1990 року обраний народним депутатом України. Був одним з лідерів радикального крила демократичної частини парламенту.

У 1991-му балотувався на пост Президента України й за підсумками голосування посів друге місце. З 1991 р. - гетьман українського козацтва. З 1992 р. - на постійній роботі в парламенті, обирався депутатом III і IV скликань. З 1995-го - член української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи.

Звання Героя України В'ячеслав Чорновіл удостоєний посмертно.

"Я народився на Україні, мої батьки жили і поховані на Україні..." - такими словами відрекомендувався 3 вересня 1991 року під час засідання Верховної Ради України командувач Повітряної армії Костянтин Петрович Морозов, якого було висунуто на посаду першого Міністра оборони України.

На той час Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук так охарактеризував народним депутатам Костянтина Петровича: "Це один з тих військових, хто блискуче знає свою справу, має позицію, має все для того, щоб займати такий високий пост. Це людина інтелігентна, людина високої культури..."

На долю Костянтина Петровича випав чи не найскладніший період становлення Збройних Сил України - їхнє створення, розробка військової законодавчої бази тощо. 323 з 367 присутніх у сесійній залі депутатів віддали свої голоси за призначення Костянтина Морозова першим Міністром оборони України, і своєю роботою в подальшому він повністю підтвердив таку високу довіру народних обранців.

Він мріяв про політ у космос довгі роки, десятиріччя, і можна лише здогадуватися, яка залізна воля, який колосальний труд льотчика- випробувача, що опанував 54 типи військових літаків, знадобилися йому, аби ця мрія стала реальністю.

З 19 листопада по 5 грудня 1997 р. тривала довгоочікувана космічна експедиція міжнародного екіпажу за участю українського астронавта Леоніда Каденюка на борту американського "човника" багаторазового використання - "Колумбії". На офіційній емблемі 87-го запуску "Колумбії" на навколоземну орбіту було вміщено і прапор України.

Український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики, колишній директор Інституту серцево-судинної хірургії академік Микола Амосов у 2008 році був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки "Великі українці". Перелік його наукових праць зайняв би не одну сторінку.

Його пам'ятають не тільки тисячі врятованих пацієнтів. Мільйони людей у всьому світі захоплені його Божим даром рятувати й цілком людською відвагою протистояти неправді, лицемірству, огуді. Амосов завжди казав правду. Амосов ходив прямо. Амосов був відкритий людям. Амосов - людина Всесвіту й майбутнього. "Хірургія була моїм стражданням і щастям, - говорив сам Микола Михайлович. - Якби можна було почати життя спочатку - я вибрав би те саме: хірургію й на додаток - мудрування над "вічними питаннями" філософії: істина, розум, суспільство, майбутнє людства".

"Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому", - сказав народний артист України Богдан Ступка під час отримання у 2008 році нагороди за найкращу чоловічу роль на III Римському кінофестивалі - за головну роль в українсько-польському фільмі "Серце на долоні" режисера Кшиштофа Зануссі.

Загалом у Ступки - понад 100 ролей у кіно та більше 50-ти на сцені. У його творчому доробку - низка історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький ("Чорна рада") та Іван Мазепа ("Молитва за гетьмана Мазепу"), Чингісхан ("Таємниця Чингісхана"), Богдан Хмельницький ("Вогнем і мечем"), Олександр Керенський ("Червоні дзвони"), Борис Годунов ("Кремлівські таємниці"), Остап Вишня ("Із житія Остапа Вишні").

Музична кар'єра Руслани Лижичко досягла найвищих висот 2004 року - вона посіла перше місце на міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення".

Пригадую, як перед поїздкою на конкурс у прямому ефірі одного з вітчизняних телеканалів опоненти закидали Руслані, мовляв, чого вона, на їхню думку, "безголоса" туди їде. Втім ці закиди не завадили Руслані підкорити світ запальними, з елементами традиційної гуцульської музики, українськими "Дикими танцями". Згодом телекоментатор британської студії ВВС назвав Руслану "принцесою-воїном". За результатами телефонного голосування в прямому ефірі Руслана з 280 балами посіла перше місце серед співаків із 36 країн, які брали участь у конкурсі.

Перемога Руслани на "Євробаченні" була відзначена державними та урядовими нагородами. Тодішній Президент України Леонід Кучма своїм указом надав переможниці міжнародного пісенного конкурсу "Євробачення-2004" звання народної артистки України.

Отримала співачка і світове визнання: у Лас-Вегасі боксер Віталій Кличко вручив Руслані нагороду "World Music Awards" - ("Всесвітню музичну нагороду") за найбільшу кількість проданих альбомів "Дикі танці" у світі.

Поетеса гострої думки і палкого темпераменту - так кажуть про українську поетесу, письменницю-шістдесятницю Ліну Костенко. Прикметною рисою її творчості є інтелектуалізм - рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключі до таємниць буття людини, нації, людства...

Твори поетеси стали класикою вітчизняної та світової літератури. Зокрема, роман у віршах "Маруся Чурай", поетичні збірки "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), поема "Берестечко" (1999) тощо. 2010 року вона опублікувала перший прозовий роман "Записки українського самашедшого", поява якого стала чи не найбільшою літературною подією року. Ліна Костенко - одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань. Свою позицію поетеса зав-жди висловлювала відверто: "...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю".

На одній з прес-конференцій Ліна Василівна нагадала, що поклик письменника - писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а "малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні": "Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність".

У 1993 році з усією монастирською спільнотою з Гроттаферрата повернувся до України предстоятель Української греко-католицької церкви, Верховний архієпископ Львівський, а згодом - Києво-Галицький Любомир Гузар. Його особистий внесок за багатолітню церковну діяльність у духовне відродження українського народу, у встановлення миру та злагоди в суспільстві переоцінити неможливо.

"Ми, представники духовного стану, повинні брати участь у пам'яткових починаннях. Чи це згадується Голодомор, чи Крути, чи щось інше, - вважає Блаженніший Любомир. - Це не означає, що ми вчимо когось ненавидіти. Це означає - любити своє розумно та віддано".

У серпні 1991 року Леонід Макарович Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду Президента України як безпартійний. 1 грудня 1991-го він був обраний Президентом країни на перших прямих президентських виборах, набравши 61,6% голосів. На церемоніальній сесії Верховної Ради України 22 серпня 1992 року в Києві Микола Плав'юк (останній президент УНР в екзилі) офіційно передав свої повноваження і діяльність Української Народної Республіки (УНР) першому Президентові незалежної України Леоніду Кравчуку. У своїй заяві Плав'юк проголосив, що нинішня українська держава є законною правонаступницею Української Народної Республіки.

Революціонер в технології зварювання. Танки, газо- і нафтопроводи на землі і під водою, космічні станції і навіть серце, нирки і судини. Від металургії - до медицини. Від студента Політехнічного інституту - до президента Національної академії наук України. Лауреат Державних премій, заслужений діяч науки, він 1998 року став першим, кого відзначили званням "Герой України".

Як двічі Героя Соціалістичної Праці Бориса Патона вже увічнили у бронзі. Хоч він і чинив опір, але за радянських часів було таке правило. Вчений досі працює по 12 годин, встигає щодня читати, кілька разів на тиждень плавати в басейні. У свої дев'яносто п'ять відпочивати не збирається.

Найтитулованіший художник України. Іван Марчук входить до сотні геніїв сучасності. Він - єдиний з наших співвітчизників, кого Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла до "Золотої гільдії". Втім у СРСР він був небажаним творцем. До Спілки художників його прийняли лише після неймовірного успіху в США. Першу виставку дозволили провести в 43 роки. 1997-го в еміграції він став лауреатом Шевченківської премії.

Іван Марчук полотнами міряє свою біографію. Зараз у нього - вже десятий період творчості - абстракціонізм під назвою "Погляд у нескінченність". Його публіка, яка звикла до ранньої творчості майстра, переважно до пейзажів і цвітіння, і тепер чекає від нього квітів. Але він каже, що вони вже зів'яли.

Іван Марчук започаткував власний стиль у мистецтві - "пльонтанізм". Назву взяв від маминого слова, яким вона називала щось заплутане. Суть його картин прихована в джгутиках. Кожна лінія - об'ємна, рухається у просторі. З неї можна намотати цілий клубок.

Він написав понад чотири з половиною тисячі картин. Попри поважний вік - у травні йому виповнилось 75 - працює щоденно, без вихідних і свят.

У 22 роки отримати звання "Героя України" - це щось неймовірне. Її називали "Принцеса блакитних доріжок", "Золота рибка". На її рахунку - рекорди Європи та світу. А ще - півсотні рекордів України. Вона п'ять разів стояла на Олімпійському п'єдесталі і чотири рази на її честь звучав саме Гімн України.

Про славу Яна Клочкова не мріяла. Коли переглядаєш тепер вже хронікальні кадри, як найсильніші плавчині світу готуються до вирішального старту, видно, як хтось кокетує з уболівальниками, хтось переконує себе самого в тому, що найкращий. Тільки Яна, попри високий зріст і яскраву зовнішність, тримається дуже скромно, навіть сором'язливо. Такою вона й увійшла в історію. Сором'язливою та неперевершеною.

Українська Попелюшка, молода олімпійська чемпіонка з зимових видів спорту, володарка нашого єдиного зимового "золота" - так називають Оксану Баюл. На ковзани майбутня фігуристка стала в 4 роки у Дніпропетровську. А через 12 років здобула олімпійське "золото".

Перед виступом на Олімпіаді в Ліллегаммері під час розминки Оксана зіткнулася з німкенею Танею Шевченко, яка ковзаном розрізала суперниці ногу. Оксані вкололи знеболювальне, вона перехрестилася і вийшла на лід. Глядачі побачили у виконанні 16-річної українки маленького вмираючого лебедя.

До цього тріумфу дівчина йшла з дитинства, після перемоги заявила своєму тренеру Зміївській: нарешті вона вільна, і у свої 16 років може робити все, що заманеться... Попереду могла бути не одна Олімпіада. Маленька самотня чемпіонка поїхала в США, де її чекала і шалена популярність, і вищі, ніж у решті олімпійців, гонорари, але настав час випробування мідними трубами. Спортсменка лікувалася в реабілітаційній клініці. Так Оксана Баюл дорослішала, а згодом зізналася: "Олімпійську корону несуть усе життя. Часом від неї підкошуються ноги". Кілька років тому чемпіонка повернулася в Україну - провела майстер-класи і стала студенткою столичного педуніверситету. На відміну від багатьох титулованих спортсменів, Оксана Баюл не відмовилася від українського громадянства.

16-й чемпіон світу з шахів (2002, за версією ФІДЕ). Олімпійський чемпіон (2004) та чемпіон світу (2001) у складі збірної України. Вважалось, що чемпіоном світу з шахів може стати тільки гросмейстер, якому вже за тридцять, бо, крім усього іншого, необхідні й мудрість, і життєвий досвід. Геніальний Михайло Таль першим зійшов на престол, не досягши 30-річного рубежу. Йому було 23 роки. Потім Гарі Каспаров поліпшив "результат" ще на один рік. Здавалося, що цей рекорд ніколи не буде перевершений. І ось у Москві в січні 2002-го чемпіоном світу за версією ФІДЕ став 18-річний український юнак - Руслан Пономарьов. Він довів, що людські можливості безмежні. Руслан повторив рекорд легендарного американця Боббі Фішера - став учасником чемпіонату світу в 15 років. Нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ст. - за досягнення високих результатів на чемпіонаті світу з шахів та вагомий внесок у зміцнення міжнародного спортивного авторитету України.

Його називали Богом хірургії, він виконав 40 тисяч операцій, а ЮНЕСКО присвоїло йому звання "Людина планети". Це все про Олександра Шалімова. Один зі своїх днів народження він відзначив одночасною операцією на 18-ти столах. Це був майстер-клас для молодих хірургів з різних регіонів.

В Україні лише два інститути називаються іменами хірургів-практиків, назви яким дали люди, - імені Амосова та імені Шалімова. Обидва лікарі пройшли шлях від робітфаків, районних лікарень з операціями під звичайною лампою до створення власних шкіл.

В українських клініках до Шалімова смертність при резекції шлунка була 17 відсотків. Він вивчав техніку операцій в Німеччині, проводив досліди на собаках і трупах. А потім розробив нову методику - і смертність впала до 0,3 відсотка. Опоненти вимагали як доказ знімки, але спеціальної апаратури для них не було. Шалімову довелося науково обгрунтовувати свій метод аж у трьох докторських дисертаціях. Йому повірили тільки після 3,5 тисяч унікальних операцій на підшлунковій.

Його учнів і досі звуть "шалімовцями". Його інституту 39 років, і в ньому саме за Шалімова почали робити операції з трансплантації - перші в Україні.

Досвідчені хірурги, учні Шалімова, зізнаються: часто, стоячи за операційним столом, відчувають за своєю спиною Олександра Олексійовича.

Він принципово не займається політикою. Каже, що не має для цього відповідних якостей. Філософ зі світовим ім'ям Мирослав Попович стверджує: в політику він "встряє" лише у критичних ситуаціях. У нього в кабінеті немає і ніколи не було портретів президентів. На стіні - фотографії попередників, керівників Інституту філософії, а на столі - фото онучок.

Серед численних нагород і премій Мирослав Попович має французький орден Почесного легіону і звання шевальє та орден "За інтелектуальну відвагу". Мирославу Поповичу - 81, але і сьогодні він згадує людину, яка найбільше вплинула на нього в дитинстві. Це був учитель військової підготовки та фізкультури, який під час гітлерівської окупації створив в Ізяславі - рідному місті Поповича - підпільну організацію. Організація проіснувала близько року, вчитель був заарештований, вижив після тортур. "Я тоді ще був дуже маленьким, але це вплинуло на все моє життя", - згадує філософ. В 81 рік Мирослав Попович каже, що пережив воістину неймовірну річ - це набуття Україною незалежності в 1991-му. І вважає, що в України є майбутнє, поки в ній є люди, які не зраджують - себе, професію, Батьківщину - й за копійчані зарплати вчать, лікують і просувають науку.

Андрій Шевченко - український футболіст, грає за київське "Динамо" і національну збірну. Заслужений майстер спорту. Нагороджений найвищою державною відзнакою - "Герой України". У 2003 році став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Володар "Золотого м'яча" 2004 р. - призу, який вручають найкращому футболісту Європи. Один з найрезультативніших бомбардирів єврокубкових турнірів за всі сезони. Найкращий бомбардир в історії національної збірної України.

У всесвітньо відомого Віталія Кличка стільки чемпіонських титулів, що людина, яка не знається на спорті, може в них просто заплутатися. Боксер на прізвисько "Доктор Залізний Кулак" побив рекорд Майка Тайсона - витратив найменшу кількість раундів для перемоги нокаутом. Він перемагав непереможних. Йшов з рингу і повертався у великий спорт. Ім'я Віталія Кличка занесене до "Книги рекордів Гіннесса". Щоденні тренування, фізичні навантаження, постійні перельоти - чемпіонське життя не з солодких.

На перше місце жива легенда світового боксу ставить не вдосконалення власного тіла, а пізнання своєї душі. Кличко-старший переконаний: без гармонії зі світом - внутрішнім і зовнішнім - не здобути жодної перемоги: ні в житті, ні на рингу.

Разом з рідним братом Кличко допомагає дітям, тренує сиріт, займається благодійністю.