Журналістські розслідування » Суспільство » Донбас ніхто не ставив на коліна? Донбас ніхто не піднімав з колін!

А знання історії мені підказує - вірші Павла Безпощадного: "Донбас нікто нє ставіл на колєні і нікому поставіть нє дано", не більше ніж агітпроп. Насправді цей нещасний Донбас хто тільки не ставив навколішки: і білі, і червоні, і петлюрівці, і німці, і махновці, і знову - червоні, і знову - німці, і вкотре - червоні. І жоден завойовник не був перемолотий в місцевих боях і відкинутий геть - завжди Донбас був захоплений. Нехай не надовго, та тим не менше. І будували його вугільну, сталеву та хімічну міць на кошти іноземних інвесторів ще з царських часів і до нинішніх. Не став виключенням і СРСР - варто згадати Хаммера який у Горлівці "Стирол" підняв. А мій рідний, багатостраждальний Донбас чомусь знову і знову замість щоб шануватися і пишатися своїми видатними земляками - Бахмутським, Чіхачовим, Ізотовим, Ангеліною, Прокоф'євим, Солов'яненком, Далєм, Матусовським, Куінджи, Горбатовим, Сосюрою, Бубкою знову і знову впадає в духовну деградацію, обирає ганебні цінності кримінального світу і творить кумірів зі злочинців, яким згоден дешево продатися, бо живе одним днем, як правило - у дурмані.

Героїв, вартих того, йому в кращому випадку призначали зверху - таких як Стаханов або молодь з "Молодої Гвардії", єдиний подвиг якої полягав у тому, що вони "посміли заявити протест" на відміну від принишклої більшості і загинули, як мученики, в той час як місцеві комуністи в деяких районах Донбасу одразу з приходом німців спокійно зареєструвалися в поліції і спокійно пережили весь 1942 рік і були розстріляні як вівці тільки у 1943 році, під впливом відступу німців після поразки під Сталінградом. Але навіть це не потягнуло на масовий подвиг населення, тому жодне місто з найбільш населеного і промислового регіону країни не стало містом-героєм. Бо населення Донбасу покірно сприймало будь-кого - аби дали дихати. Коли Москві загрожувала окупація, вона створила 12 дивізій народного ополчення і кинула на ворога, а все на що спромігся аналогічний за кількістю населення Донбас - це 2 шахтарські дивізії. Такий степний українській регіон, як Сумщина-Полтавщина створили гігантське партизанське з'єднання Ковпака, західна Україна мала УПА, Одеса і Крим чинили активний спротив, а в Донбасі, незважаючи на велику кількість населення, спротив мав поодинокі випадки.

Все, на що грозний Донбас спромігся - наслідувати приклад Кузбаса в часи шахтарських страйків на прикінці існування СРСР. І те - вилилося в банальне: "дай". Сумна ця символічність: "Донбас" від слова "дай".

Зухвалого, нахабного, егоістичного. Під стать певному відсотку його населення - доволі лінькуватому але гоноровому. Поступово, за часів СРСР від звання "всесоюзна кочегарня", він перетворився на дотаційний регіон. Але незалежність України дала йому можливість знову відчути себе батьком- годувальником країни, локомотивом економіки. Та замість щоб стяжати славу і гордість держави, завоювати повагу до себе, він знову поринув у вбоге хизування: "Донбасс ніхто не ставив на коліна..." Е, шановні, так ми недалеко підемо, адже - по колу. Бідолашному Донбасу, набравшись мужності, стати на коліна ще тільки доведеться! Далі, дивись, і на ногу спертися вдасться, а там і друга не підведе. Та поки що, на жаль, Донбас через безліч своїх вад продовжує блукати в пітьмі і тумані. А хто не блукає, стоїть наразі - по яйця вбитий в землю. І будь-хто може йому наступити - щоб насолодитися музикою, або навіть відірвати геть - щоб потішитися: навіщо рабам майбутнє? І вони мовчатимуть...

Я маю повне право казати подібні речі, бо маю безпосереднє відношення до цього регіону: народився, вчився, живу і працюю. Об'їздив його в експедиції увесь - уздовж і поперек. І маю таку мрію, щоб мою малу батьківщину - поважали. Щиро, а не через етикет. Поважали всю - як таку, а не окремих особистостей, через їх авторитет. Маю надію, що колись воно так і буде. Принаймні, в мене таке бажання є.